#FEMALEFORWARDINTERNATIONAL
Найпотужніша зброя, яка може змінити світ
Це був спекотний літній день у серпні. Лілія Гриневич сіла в таксі, у водія якого був особливо гарний настрій. «Моя донька стала студенткою медичного університету», — сяяв він. «Вона стане першим лікарем у моїй родині».
До того ця людина не могла й мріяти, що цей момент наступить, оскільки система прийому до університетів в Україні була корумпованою. Такі робітничі сім'ї, як його родина, не могли дозволити собі платити хабарі, щоб їхні діти потрапили до університету, і навіть талановиті діти не мали шансів здобути вищу освіту.
Ці правила гри змінила система зовнішнього незалежного оцінювання, яку Лілія Гриневич допомогла впровадити в Україні, будучи першою директоркою Українського центру оцінювання якості освіти. Завдяки цьому донька того таксиста отримала можливість скласти вступні іспити та подати документи до вищих навчальних закладів.
Такі історії спонукали Гриневич, колишню вчительку та директорку школи, розпочати кар’єру в сфері державної політики. Тут вона могла звернутися до проблеми корупції, з якою стикалася безпосередньо, працюючи в системі освіти, та боротися з нею.
Твердо вірячи в девіз Нельсона Мандели, що освіта — це найпотужніша зброя, яку можна використовувати, щоб змінювати світ, Лілія Гриневич спиралася на свій авторитет, залучаючи інших, і зуміла перетворити стару радянську шкільну систему на таку, де кожну дитину заохочують формулювати та відстоювати власні ідеї. Як перша жінка-міністр освіти в країні, Гриневич ініціювала широку та системну реформу, завдяки якій школи стали відкритішими та демократичнішими.
Вона перебувала на цій посаді три роки (2016-2019) у складі уряду Володимира Гройсмана, але її попередня довга та продуктивна кар’єра дозволила їй так значно змінити ситуацію. Вона заклала основи цієї реформи, працюючи головою парламентського комітету з питань освіти, приймаючи законодавчі ініціативи, які дозволили впровадити зміни як у шкільній системі, так і в структурі науково-дослідницьких установ. До того вона керувала розробкою незалежного зовнішнього оцінювання для вступу до вищих навчальних закладів.
«Я думаю, що все моє професійне життя підготувало мене до тих посад, де я могла чогось досягти», — каже Гриневич, розмірковуючи про свій досвід. «Якби я не працювала вчителькою чи директоркою школи, а потім директоркою департаменту освіти, я б не могла замислити такі засадничі реформи», — додає вона.
Впровадження змін у школах України
Лілія Гриневич почала викладацьку кар’єру в 1988 році, коли Україна ще була частиною Радянського Союзу, і головною метою системи освіти було виховання типових радянських громадян.
Це, звичайно, не було тим середовищем, де б цінували індивідуальний підхід чи свободу вчителя. «Найважливішим у той час було не виглядати відмінним від інших і бути звичайним гвинтиком того механізму», — згадує Гриневич.
Вчителька в третьому поколінні, вона дуже любила працювати з дітьми, для неї було важливо бути їхнім другом. Будучи молодою вчителькою, вона черпала натхнення з ідей українського гуманістичного педагога Василя Сухомлинського. Він говорив, що успіх дитини — це джерело внутрішньої сили й енергії, які дитина потім може використовувати для майбутнього навчання.
Розуміння того, що успіх є індивідуальним для кожної дитини, і що створення середовища, яке виховує та цінує той спосіб, яким кожна дитина досягає успіху, — це ідея, глибоко вкорінена в «Новій українській школі», концепції, яку Лілія Гриневич запровадила завдяки своїм реформістським зусиллям.
Вона відображає зміну ролі школи за нової динаміки технологічно розвиненого світу. Школа — це вже не єдине місце, де можна отримати знання, це радше середовище, де дітей навчають вчитися, формулювати власні ідеї та розвивати свою роль у суспільстві. Іншими словами, школа має навчити дітей використовувати свої знання для вирішення життєвих проблем.
Як пояснює Лілія Гриневич, концепція «Нової української школи» робить акцент на цінностях, компетенціях і навичках міжособистісної взаємодії; вона вчить дітей мистецтву емоційного інтелекту, як співпрацювати між собою та не здаватися, стикаючись із проблемами.
«Дитина повинна вміти формулювати власні думки, аргументувати ці думки та бути здатною відстоювати свою позицію, а не просто виконувати накази, що надходять зверху», — наголошує вона та додає: «А хороший вчитель повинен не диктувати правила, а навпаки, розробляти ці правила разом із дітьми».
Тоді як стара система встановлювала стандарти щодо того, що повинна знати чи вміти кожна дитина, нова оцінює здатність використовувати ці знання та застосовувати їх на практиці. Ця ідея була пов'язана зі зміною культури оцінювання. Раніше вчителі зосереджувалися на тому, щоб вказувати дитині на помилки. Тепер їхній підхід полягає в тому, щоб вказувати на ті речі, які дітям слід вивчити. При переході від викладання знань до навчання навичкам успіх дітей вимірюється не оцінками, а радше рівнем розвитку цих навичок.
Це вимагає від викладачів значного ресурсу, але це також дає дуже хороші результати, вважає Гриневич. Це також вимагає, щоб учителі працювали за іншою методикою, яка орієнтована на групові зусилля та заохочує дітей висловлювати свої ідеї. Цінується обговорення, активне слухання та робота над проєктами.
Реалізувати ці зміни та зсунути суспільну думку в напрямку того, що дітей потрібно навчати інакше, ніж у попередніх поколіннях, було величезною задачею, але Лілія Гриневич стверджує, що їм дуже допоміг той імпульс, який створила українська революція. «Революція гідності, яка відбулася в Україні в 2014 році, та події після неї змінили систему цінностей дуже багатьох людей», — каже Гриневич. «Це відкрило величезне вікно можливостей. Саме тому ми змогли розпочати цю реформу та прийняти закони про освіту та реформи. Тому що це був голос, який люди могли почути. Система, що раніше придушувала нові ідеї, раптом розвалилася, й тепер суспільство потребувало нових ідей і мало нові можливості», — додає вона.
Залучення вчителів
Але сама будучи вчителькою, Гриневич також усвідомлювала, що успіх реформи значною мірою залежить від зусиль, спрямованих на те, щоб залучити вчителів до реалізації їхнього плану.
В Україні було 440 тис. вчителів, середній вік яких становив від 45 до 48 років, а це означає, що більшість із них — досвідчені вчителі з уже сформованим способом мислення. Реформа передбачала оновлення змісту освіти, навчальної програми та методики, за якою вони викладали.
«Ми завжди спостерігали, що близько 10% людей завжди активно підтримували реформу. Також ми завжди бачимо приблизно таку саму кількість людей, які не хочуть ніяких змін. Наша робота полягала в тому, щоб запропонувати решті 80% людей, які просто сиділи й дивилися, куди попрямує човен, програму змін, яку вони б прийняли», — пояснює Лілія Гриневич.
Це визначало необхідність поставити чіткі цілі реформи та дуже ефективно донести їх до вчителів.
А оскільки жодна реформа не можлива без інвестицій, за той час, поки Гриневич перебувала на посаді міністра, пряме фінансування шкільної системи та її інфраструктури збільшилося вдвічі. Із початком реформи загальна заробітна плата вчителів виросла на 50%. Кожному вчителю була запропонована можливість підвищити свій кваліфікаційний рівень, і ті, кому був виданий сертифікат, отримували доплати. Лілія Гриневич зазначає, що їй у цьому сенсі пощастило, оскільки освіта від самого початку була одним із пріоритетів уряду.
Але те, що справді забезпечило успіх реформи, — це зусилля її команди з формування мережі з батьків, учителів, лідерів громадської думки та громадських організацій, які розуміли цінність цієї освітньої реформи, вірили в своє бачення її впровадження та публічно її підтримували.
«Єдиний шлях, який дозволяє здійснювати реформу та захищати її, це залучення якомога більшої кількості зацікавлених осіб до спільної платформи з впровадження реформи. Ми, зі свого боку, створили екосистему партнерства для забезпечення реформи освіти», — наводить приклад Лілія Гриневич.
«Друга важлива річ — вміти пояснити суспільству, усім зацікавленим особам і навіть тим, кому це нецікаво, чому ви хочете впровадити цю зміну. Дуже важливо знайти людей, які вагаються, та перетворити їх на своїх прихильників», — пояснює вона.
Це, звичайно, не означає, що, працюючи над впровадженням реформи, Гриневич не піддавалася жодній критиці. Але наявність цієї мережі підтримки забезпечила продовження справи її життя навіть після того, як завершився її час перебування на посаді. Організації громадянського суспільства, з якими вона співпрацювала, продовжували працювати та здійснювати тиск на нинішню владу, щоб забезпечити належну ефективність реформи.
Колишня міністерка каже, що коли працюєш над чимось таким фундаментальним, інші неминуче нападатимуть на тебе, і єдиний спосіб це пережити — дійсно вірити в те, що робиш.
«Коли вас починають критикувати, коли ви починаєте читати в соціальних мережах всілякі правдиві чи неправдиві речі, коли люди починають вдаватися до того принизливого тону, який вони використовують проти політиків, то щоб все не кинути, вам дійсно потрібно мати багато енергії та віри», — каже Гриневич.
Ніколи не здавайся й ніколи не припиняй вчитися
Лілія Гриневич — не та людина, яка б прагнула привласнити всі заслуги за досягнення своєї команди.
«Очевидно, що я не все зробила сама. Одна людина не могла б цього зробити, тому що це дуже масштабна системна зміна», — каже вона. Утім, що вона дійсно зробила — зібрала команду професіоналів, які поділяли ті самі цінності.
«Важливо об’єднати цих людей навколо головної місії реформи, а потім правильно розподілити їхні ролі», — вважає Гриневич. «Також важливо, щоб усі у вашій команді підтримали ідею та відчули в ній цінність для себе. Я називаю це командним лідерством», — додає вона.
Гриневич вважає, що її роль як лідерки — бути обличчям ідеї та розділяти відповідальність. Серед усіх якостей, необхідних для того, щоб люди хотіли за вами йти, Лілія вказує на свою рішучу готовність постійно вчитися та дізнаватися нове.
Як жінка, мати та перша жінка-лідерка на посаді міністра, вона вважає, що для того, щоб жінці досягти успіху в сфері управління, їй потрібно бути професіоналом значно вищого рівня. Особливо коли вона постійно перед очима громадськості, жінці-лідерці важливо ніколи не забувати доглядати за собою.
Порада Лілії Гриневич для наступного покоління жінок-лідерок — бути найкращими професіоналами у всьому, що вони роблять, навчитися відстоювати свою позицію й ніколи, ніколи не здаватися.