Глобалізація – це не проблема, а рішення
Світ зупинився. Раніше такого не було ніколи. І, разом з тим, світ є розбурханим. Коронавірус стрімко поширюється і скрізь паралізує економіку. Тому дехто закликає до значних економічних обмежень – навіть на період після кризи. Інші звинувачують глобалізацію навіть у тому, що вірус взагалі поширився. Глобалізація є офірним ягням у розпаленій дискусії про вину та невинність у світовій кризі охорони здоров’я.
Разом з тим історія людства – це також історія його хвороб. Перші записи епідемії датуються ще 430 роком до РХ. У той час епідемія в Аттиці погубила близько чверті населення Атен. У ХІV столітті чума позбавила життя 25 мільйонів людей у Європі та Азії. У 1519 році до восьми мільйонів людей у Центральній Америці померло від віспи. А жертвами іспанського грипу після Першої світової війни стали щонайменше 25 мільйонів європейців, американців та азійців. Ще задовго до бурхливої глобалізації у другій половині ХХ століття епідемії та пандемії спричинили мільйони смертей у всьому світі. І тому було лише питанням часу, поки небезпечне захворювання пошириться в оповитому глобальною мережею світі. Через глобальне авіаційне сполучення люди на трьох континентах сьогодні можуть заразитися тим само вірусом лише за 24 години.
Чи означає це, що глобалізацію треба обмежити чи відкинути назад? Відповідь однозначна: ні. Якщо поглянути на, мабуть, найнебезпечніший вірус сучасності, то стає ясно, чому. Понад тридцять мільйонів людей померли від ВІЛ / СНІДу з 1970-х років. Протягом багатьох років ВІЛ-інфекція була неминучим смертним вироком. І якщо люди з ВІЛ можуть сьогодні жити досить нормальним життям – це успіх глобальних досліджень. Коли лікарі з усього світу подорожують до Західної Африки для боротьби з лихоманкою Ебола – це успіх міжнародної співпраці. Якщо ж у перебігу пандемії коронавірусу дихальні маски, респіратори та дезінфекційні засоби можуть надсилатися по всьому світові лише за кілька днів, то це є можливим завдяки нашій глобальній інфраструктурі.
У середні віки – у значно меншою мірою охопленому мережею світі – епідемії призводили до мільйонів смертей. Той факт, що ми сьогодні практично не знаємо катастроф такого масштабу, не є наслідком існування національних держав. Навпаки, це є успіхом глобальної співпраці в компаніях, університетах та наднаціональних організаціях, таких як ВООЗ. Отже замість того, щоб поринати в середньовічні ізоляційні моделі, ми повинні закликати до посилення політичної, економічної та наукової співпраці в період пандемії коронавірусу. Це працює напрочуд добре на рівні науки та бізнесу. Так, на ізоляцію коронавірусу знадобилося менше двох тижнів. І компанії все частіше переводять своє виробництво на дезінфекційні засоби та апарати ШВЛ.
ЄС демонструє ознаки розпаду
Справді, хотілося б навіть більшої гнучкості та пристосовуваності, наприклад, у фармацевтичній галузі. Важливо, щоб у випадку кризи необхідні тестування та вакцини були доступні швидше, ніж це було досі. Для цього достатньо чогось на кшталт державного надзвичайного плану, який би розроблявся у співпраці з відповідними галузями та компаніями і хоча б частково субсидувався державою. Глобалізована структура виробництва в більшості галузей промисловості залишалася б без змін.
На жаль, боротьба з коронавірусом на політичному рівні показує, наскільки ми відійшли від принципів солідарності та співпраці. Не дивно, що непередбачуваний президент США Дональд Трамп відмовляється від усілякої міжнародної співпраці та вважає за краще побудувати мур проти коронавірусу. Однак турбує те, що Європейський Союз, прихильник мультилатералізму та політичної інтеграції, в умовах пандемії коронавірусу виявляє ознаки дезінтеграції. Європейські держави поспішно закривають кордони, блокуючи цим ланцюги постачання, та не випускають життєво важливі ліки за кордон. Китай уже посилає літаки з лікарями та медичним обладнанням до італійських кризових регіонів, тоді як європейські держави досі сперечаються щодо заборон на експорт. І Європейській комісії доводиться безпорадно споглядати, як національні держави перетягують на себе всі повноваження та все більше позбавляють влади європейські інституції.
Глобалізацію завжди слід розглядати цілісно. Одним із основних її змістів є те, що компанії, держави, інститути та індивіди беруть на себе міжнародну відповідальність, співпрацюють і разом використовують мережу – на благо всіх. В умовах пандемії коронавірусу багато акторів відмовилися від цієї моделі. Але насправді глобальна співпраця – єдиний шанс у боротьбі проти світових лих включно з коронавірусом.
Карл-Гайнц Пакé – економіст, голова Правління Фонду Фрідріха Науманна за Свободу та завідувач кафедри міжнародної економіки університету ім. Отто фон Ґеріке, Магдебург.
Ця стаття була вперше опублікована німецькою мовою 31 березня 2020 року в Zeit Online і доступна тут.